Утворення держави

Звіт І групи "Історики"

1.   Об’єднання Волинського і Галицького князівств. У середині ХІІ ст. в Галицькому князівстві черговий раз розгорілася боротьба між боярами і князем. Боярству, що збагатилося і зміцніло в попередні роки, здавалася обтяжливою сильна влада князя, тому вони намагалися в будь-який спосіб її ослабити. Бояри не відмовлялися від допомоги чужинців. Ця боротьба призвела до послаблення галицької династії Ростиславичів. За її останнього представника Володимира (1187—1198 рр.), сина Ярослава Осмомисла, конфлікт із боярами набув ще більшого розмаху, оскільки Володимир посів престол завдяки боярам, що порушили свою присягу визнати князем Олега. Володимир виявився не тим, що їх улаштовував, він, як пише літопис, «думи не любив з мужами своїми», тобто не радився з ними у своїх справах. До того ж князь був схильним до пияцтва і розпуст. Бояри організували проти нього повстання і змусили князя шукати рятунок в Угорщині. Але угорський король ув’язнив Володимира і, захопивши Галич, посадив там княжити свого сина. Проте влада іноземців не влаштувала галичан, і вони підняли проти них повстання, запрошуючи на галицький трон то волинського князя Романа Мстиславича, то сина Івана Берладника Ростислава. Тим часом Володимир зміг утекти з полону до імператора Священної Римської імперії Фрідріха І Барбаросси, який допоміг відновити його владу в Галичі в обмін на 2000 гривень сріблом щороку. Подальше правління Володимира мало чим відрізнялося від попереднього, проте йому вже довелося налагодити стосунки з боярами.

Зі смертю Володимира припинилася династія галицьких князів, оскільки сини князя були в заручниках в угорського короля, до того ж їхня мати не належала до княжого роду.

Скориставшись смертю Володимира, у 1199 р. до Галича негайно вступило військо волинського князя Романа Мстиславича (1173—1205), який був одним із претендентів на галицький престол. 

                                       Роман Мстиславич приймає послів.

Захопивши Галич, Роман приєднав нові володіння до своїх Волинських. Таким чином відбулося об’єднання Галицького і Волинського князівств у єдину Галицько-Волинську державу. Це об’єднання було подією великої історичної ваги, оскільки постало князівство, яке стало претендувати на центр об’єднання земель Південно-Західної Русі, тобто українських земель.

Виникненню та піднесенню Галицько-Волинського князівства сприяло вдале географічне положення. Воно розташувалося на перехресті важливих торговельних шляхів і було важкодоступним для набігів кочовиків. Віддаленість від Києва послаблювала залежність від центральної влади. До того ж, ставши єдиним князівством, Галичина і Волинь змогли об’єднати свої сили для боротьби з агресією сусідніх Польщі та Угорщини, а пізніше монгольської навали і наступу хрестоносців.

 На піднесення Галицько-Волинського князівства також впливала енергійна політика князів Романа Мстиславича і Данила Романовича (Галицького), а існування багатих родовищ солі, родючих земель, розвинутого ремесла сприяло розвитку торгівлі та економічному зростанню цих земель.

 2.   Галицько-Волинське князівство за Романа Мстиславича. Нове князівство завдяки діяльності Романа Мстиславича майже відразу набуло авторитету як серед руських князів, так і серед сусідніх держав.

Роман Мстиславич був сміливою, твердою і рішучою людиною. Він завжди досягав поставленої мети. Ще з юнацьких років поринув у вир політичної боротьби. У 1168 р., ставши новгородським князем, Роман разом із батьком, волинським князем Мстиславом, зміг стримати зазіхання на свої землі володимиро-суздальського князя Андрія Боголюбського. По смерті батька в 1173 р. Роман Мстиславич посів волинський престол і відстояв своє право на нього.

Захопивши Галич, Роман переніс туди свою резиденцію. Для утвердження своєї влади він відмовився від обіцянки, даної боярам, а з тими, хто був невдоволеним його діями, жорстоко розправлявся. Унаслідок цього багато бояр було страчено, а деякі були змушені рятуватися втечею. Виправдовуючи свої дії, Роман говорив: «Не почавивши бджіл, меду не наїшся». Після такої кривавої розправи решта боярства не наважилися виступити проти нього. Свідченням зміцнення його влади було те, що літописець називає Романа «самодержцем всея Русі». Цей титул перекладений із грецького титулу візантійських імператорів як «автократор».